У поетичній майстерні
Поглянувши з вікна кімнати,
Я цілий світ можу пізнати:
На липі висить літачок -
Це дід зробив наш вітрячок.
Ростуть під тином мухомори,
Та їх не візьмеш до комори.
І не тому, що в них отрута.
Гриби ці - з пляшок : правда круто?
Тварини різні для малечі,
Приємні та потрібні речі;
Не втоїть будь - яка дитина
Від керування на машині...
А мандрувати кораблем? -
Усе , можливо , без проблем!
Ці чудеса усіх дивують -
сусіди наші їх майструють
Вони прості та добрі люди -
Якби таких побільше всюди!
Липовський Іларій 5 - Б клас
Кицька - чепурушка
Моя мурка - кицька мила
На ганку вмивалась.
Чистенькими, м`якенькими
Лапками втиралась.
Стало хутро чисте - чисте,
Мов сніжинка біла.
Тепер кицька - чепурушка
Гулять поспішила.
Всі калюжі обминала,
Хвостик піднімала,
Добру звичку кицька мала -
Себе доглядала
А ви, нечепури, не баріться.
У моєї кицьки повчіться!
Ольга Гончар 5 - В клас
Асауленко Наталія Петрівна
Спустився вечір мені на плечі,
Він усміхнувся, тихо приліг.
Такі звичайні, буденні речі,
Але для мене – то дивосвіт.
Ось ворухнулась гілочка клена,
Що так нависла десь за вікном.
Я ж уявила: то Магдалена
Несе дитятко, сповите сном.
Сховалось сонце, і у віконце
Тихенько стука мрійлива ніч.
Всі вікна навстіж – нехай заходить,
Із нею буду я віч-на-віч.
Осіння елегія
Вже листя осипається з дерев,
Вже вітер дме гучніше і гучніше.
І пес на прив’язі немов завмер,
Вслухаючись у вечорову тишу.
І тільки яблука десь гуп та гуп,
А стиглі груші просяться до хати.
І грає дощ в оркестрі стічних труб
Симфонію осінньої кантати.
Перший сніг
Журливо падав перший сніг,
Лягав на блякле зжовкле листя.
Замів дерева, вкрив поріг,
Він побілив усе обійстя.
І хоч надворі листопад,
Довкруж за вікнами – зима.
А сніг кружляє, й навздогад
Сховатись хоче? Та дарма!..
Життя коротке у його,
Отож і журиться сердечний:
Куди хилитись? До кого?
І де він, прихисток безпечний.
Бо завтра сонце припече,
Й снігам невчасним стане душно.
Їх рясними потоками знесе,
Вернувши осінь непослушну.
Сільські мотиви
Зима, сніги, вітри і хуртовина:
Он хтось закутався по самі вуха,
Он припорошена красується ялина,
Он хтось стоїть і зиму слухає.
Дорогу замело, скрізь снігові замети:
Он хтось стежину чистить до села,
Он діти на санчатах, мов ракети,
Он жінка із криниці воду понесла.
А на зупинці знов ідуть дебати:
Он хтось розказує про водогін,
Он голову сільського критикують,
Он сусід сусіда шпетить навздогін.
То усе життя, сільськії будні,
Бо ж воно на місці не стоїть.
А на вулицях і взимку людно, -
У селі без руху неможливо жити…
* * * * * *
Мінлива осені пора:
То чарівлива, то сумна;
Багряний день вже догора
І лине вдаль…
Зірвався з дерева листок
І полетів у небокрай;
Спустився тихо на місток
І там пропав…
Снується ниточка тепла:
«Бабине літо» лине ввись;
Весела осені пора,
То сонце – блись…
* * * * * * *
Осінь на порозі, а на серці смуток,
Журавлі у небі, прощаючись кричать.
І приносить теплий незбагненний трунок
Осені грайливої золота печаль.
Диводзвін на вулицях – опадає листя,
І на землю лагідну, кружляючи летить.
Сяє сонце в небі і дарує тиху,
« Бабиного літа» чарівливу мить.
Ниточки чарівні, мов проміння сонця,
На гілках, деревах, кружляючи висять.
Тихо шепче вітер у моє віконце,
Квіти теж принишкли, тихо-тихо сплять…
* * * ** *
Зима… Морози і сніги,
Що все покрили біло,
А серце плаче від нудьги,
Тобою все переболіло.
Зима… І віє заметіль,
Снує свої тенета.
Так пахне зім’ята постіль
Нашого « тет-а-тету»…
Зима… І ніч біжить удаль,
Приходить новий ранок.
І знову зрадниця-печаль
Зіперлася на ґанок….
Прийшла бабуся чарівна,
Нам кучугури снігу намела,
Щоб дівчаткам і хлоп’яткам
Було де весело гуляти.
* * * * *
Зима прийшла невипадково,
Ми всі знаємо це чудово.
Ця чарівниця хоч старенька,
Але любить дітей маленьких.
Вона любить ін ними гратися,
Веселитися, розважатися.
* * * * *
Іде зима. Стоїть засніжена ялинка,
У мене на руці крихітна сніжинка.
Перший сніг прийшов нежданно,
Все він запорошив бездоганно.
Стало білим все навкруг –
річка, дерево і луг.
Загадка
Білий-білий пушок
Вкрив поля, як кожушок.
Він землю в теплі тримає,
І морози відганяє.
Але тут прийшла весна –
І його уже нема. ( сніг)
Пан – крижаний жупан
Був собі дивний пан,
Був у нього жупан.
Якось пан із зимою одружився,
І його жупан кригою вкрився.
Відтоді став паном –
Крижаним жупаном зватися,
І зимовим мужем вважатися.
І трапилася з паном пригода:
Була якось тепла погода,
Його жупан почав розмерзатися,
А сам пан журбою покриватися.
Перестав він зимовим мужем вважатися,
І паном – крижаним жупаном називатися.
І став простим собі паном,
Який гордиться красивим жупаном.
Загадка
Йде чарівниця до нас здалеку,
Звідти, де нема ні жари, ані спеки,
Де немає літніх забавок,
Де є лиш холод і морок.
Але бабуся ця дуже добра,
Є у неї подарунків торба.
Тож берімо саночки
І біжімо до гірки,
Або ж за батьківським звичаєм
Бабу снігову покачаєм.
Що за бабуся чарівна,
Що здалеку йде вона?
Спробуйте ви відгадати,
Бо це кожен має знати. (зима)
Грушевий Єгор, учень 7-В класу
Миколай
Білий кінь до нас у двір прибіг,
Заіржав, застукав нам у двері.
Каже: « Я далеко до вас біг,
Крізь великі гори і долини.
Біг крізь хуртовину й заметіль
Через білі і густі замети.
Подарунки Миколай для вас приніс,
Щоб навкруг усі раділи діти».
Бачимо, а ззаду Миколай,
Шубу він поважно поправляє,
У кареті білосніжній він сидить
І з сніжинками ласкаво розмовляє.
Зима
Ой зима, зима, зима,
Снігом землю замела.
І сніжиночки біленькі
Із своїх долонь змела.
Ми взяли свої санчата
І блискучі ковзани.
З гірки весело з’їжджати,
Швидко ковзають вони.
Морозець нам заважає,
Він за щічки нас щіпа.
Ми на нього не зважаєм,
Бо на це і є зима.
Наїздились, наспускались,
Дякуємо ми зимі
За веселі ігри наші,
За ось ці веселі дні.
Вайсер Філадельфія, учениця 8-А класу
Зима
Зима, зимонька, зима,
Дуже гарна ця пора.
Снігом білим стежки вкрила,
Стелить килимом долини.
А дерева стали срібні,
Червоніють ґрона стиглі,
А синички й горобці
Позлітались в метушні.
І ось-ось наша зима,
Королева, срібна вся,
На санчатах приїжджає,
Снігом все позасипає,
Подарунки роздає,
Радість всім вона несе.
А берізки білокорі
Заіскрилися у полі.
А на вікнах візерунки,
Біля них є подарунки.
А ось річка вся чарівна,
Кришталева, слизька, рівна!
Ах, прозора ще ж яка,
Немов дзеркало вона!
А ось з неба, немов зорі,
Сніжинки падають прозорі.
І потріскує мороз,
Вітер злегка дме,
Навкруги неймовірна краса,
Яка ж чудова пора року – зима!
Сяська Марійка, учениця 6-Б класу
Зимові роздуми
Ось і настала зима. Падають перші сніжинки, за вікном чути радісний сміх дітей: вони зі своїми батьками йдуть із санчатами на гірку.
Зима – це прекрасна пора року. У цю пору року випадає найбільша кількість свят. І одне із найчудовіших – це Різдво. Це коли дорослі та діти приходять до знайомих та незнайомих людей та починають колядувати, прославляючи народження Христа, а люди за це їм дають або гроші, або фрукти чи солодощі.
Шкода, що зима триває всього три місяці, діти не встигають намилуватися снігом, награтися у сніжки, зліпити сніговиків…
Прийшла лиховісна зима,
Багато негод принесла.
Своєю лютістю всіх звірів налякала,
Та їх усіх у нори поховала.
* * * * *
Бурхлива річка Стир
Уже покрилась кригою,
А чайка на крижині тій
Сумні пісні виспівує.
* * * * *
Стоїть зажурена верба –
Її сніги покрили.
А лиховісний вітрюган
Гойдає віття-крила.
Семенечук Ірина, учениця 9 -А класу.
Як лісові звірята готуються до зими!
Осінь – це пора, коли люди весь час заклопотані різноманітними справами: вони збирають урожай, роблять заготовки на зиму.
А що ж робиться у цей час в осінньому лісі? Хіба ж звірі не готуються до зими? Авжеж, готуються. Вони не чекають, коли на землю впаде перший сніг, а завзято збирають запаси на зиму.
Ось рудохвоста білочка – вона не сидить на місці, а спритно ховає у своє дупло горіхи і шишки, щоб було чим поживитися, коли земля вкриється білим пухом. А біля дикої яблуні крутиться якийсь дивний колючий клубочок. Та це ж їжачок! Він збирає на зиму яблучка та грибочки, знає ж бо – зима вже не за горами.
Ось так лісові звірята готуються до холодної і сніжної зими. А ви приготувалися?...
Осінній дощик…
Тихо і сумно в осінньому лісі. Тільки де-не-де зашелестить пожовклим листям вітерець або пролетить зграйка веселих горобців. Несподівано почав капотіти дрібний дощик і все, що було таким похмурим та сумним, раптом повеселіло…
Краплинки дощу весело кружляли і примощувалися на багряне листя берізок та кленів – перепочити. Вони, мов маленькі діти, хотіли гратися і веселитися з вітерцем. Кожна краплинка була по-своєму особлива: одна – дуже грайлива, друга – трохи гордовита, інша – розумна і допитлива. Та всі вони дуже веселі, бо з приходом дощу ліс ожив, почало вирувати життя.
Дощик ще трішки помандрував із галявини на галявину і полетів далі – дарувати життя природі. А на згадку про себе залишив кольорову веселку, яка грайливо виблискувала на сонці своїми барвами.
Який чудовий цей дрібний осінній дощик, він все пробуджує від осінньої туги…
( Шевчик Марія, учениця 9-А класу)
Осені-матінки сини…
Кожна пору року має своїх синів, так і осінь – це вересень, жовтень та листопад. Кожен із них по-своєму чарівний, але кожен зовсім інший.
Перший син, найстарший, - вересень – це місяць щедрого врожаю. Саме цей місяць дарує нам чарівні осінні квіти – гладіолуси, жоржини та хризантеми. А ще вересень трішки сумний – птахи починають відлітати у теплі краї, тому відусюди чується їхнє прощальне: « Курли-и-и-и».
Середній син – жовтень – місяць надзвичайної краси. По усіх деревах ніби бігають маленькі чоловічки і розфарбовують золотистими кольорами листочки. Все навкруги набирає неймовірної краси, тому так приємно пройтися безкрайніми просторами осені.
Третій, наймолодший син – листопад – це місяць, який роздягає дерева, готуючи їх до зимового сну. Помаленьку опадає останнє багряне листя, вся земля вкривається жовтогарячим килимом. Люди прощаються з осінньою красою і готуються до лютої зими.
( Шкроба Дарина, учениця 9-А класу)
Відповідаючи Маяковському
А вы ноктюрн сыграть могли бы
на флейте водосточных труб?
В.Маяковський. " А ви змогли б?"
Як серед ночі труби загудуть
не знаєш , де ти і куди втікати.
То Маяковський в трубах міг почуть
ноктюрн, і нам його зіграти.
**************************************************
Знают вот
украинский борщ,
знают вот
украинское сало.
..............................................................................................
говорю себе:
товарищ москаль, на Украину
шуток не скаль.
В. Маяковський. " Борг Україні"
Товаришу москаль!
На сало зуб не скаль!
Ти мову вивчи
нашу калинову.
Сам Маяковський
ще коли сказав,
що маєш знати
нашу мову!
Отут живеш,
тут на роботу ходиш,
дітей у школу українську
споряджаєш,
то як же трапилось,
скажи народу,
що мови нашої
не знаєш?
***************************************************
украинский борщ,
знают вот
украинское сало.
..............................................................................................
говорю себе:
товарищ москаль, на Украину
шуток не скаль.
В. Маяковський. " Борг Україні"
Товаришу москаль!
На сало зуб не скаль!
Ти мову вивчи
нашу калинову.
Сам Маяковський
ще коли сказав,
що маєш знати
нашу мову!
Отут живеш,
тут на роботу ходиш,
дітей у школу українську
споряджаєш,
то як же трапилось,
скажи народу,
що мови нашої
не знаєш?
***************************************************
Любить - это с простынь,
бессонницей рваных,
срываться,
ревнуя к Копернику, его, а не мужа Марьи Ивановны,
считая своим соперником.
В. Маяковський. " Лист товаришу Кострову..."
Копернік, думаю,
хай спить собі в могилі ,
бо так
любить безтямно ми не всилі.
Ми до земних
ревнуєм , якщо взмозі ,
і часто
байдуже бредем
по тій дорозі ,
що звуть життям.
бессонницей рваных,
срываться,
ревнуя к Копернику, его, а не мужа Марьи Ивановны,
считая своим соперником.
В. Маяковський. " Лист товаришу Кострову..."
Копернік, думаю,
хай спить собі в могилі ,
бо так
любить безтямно ми не всилі.
Ми до земних
ревнуєм , якщо взмозі ,
і часто
байдуже бредем
по тій дорозі ,
що звуть життям.
Любить - это значит: вглубь двора
вбежать и до ночи грачьей,
блестя топором , рубить дрова.
силой своей играючи.
В. Маяковський. " Лист товаришу Кострову..."
Чи я здурів ,
щоб дрова ті рубати?
хіба ж не краще
в теплім ліжку спати?
Хоч, мабуть,
якби сильно полюбив,
то б не одну дурницю натворив.
**************************************************
вбежать и до ночи грачьей,
блестя топором , рубить дрова.
силой своей играючи.
В. Маяковський. " Лист товаришу Кострову..."
Чи я здурів ,
щоб дрова ті рубати?
хіба ж не краще
в теплім ліжку спати?
Хоч, мабуть,
якби сильно полюбив,
то б не одну дурницю натворив.
**************************************************